НОВИНИ БМЕТ
ПРО НАВЧАЛЬНЫЙ ЗАКЛАД
Статут
Історія технікуму
Візитка
Адміністрація
Керівники структурних підрозділів
Педагогічний склад
Структура методичної роботи
Матеріально-технічна база
Технікум у фотографіях
Сторінка директора
АБІТУРІЄНТУ
Ліцензія і сертифікати
Напрямки освітньої діяльності
Приймальна комісія
Місця ліцензованого обсягу
Обсяги державного замовлення
Вартість навчання за один рік
Правила прийому
Перелік документів
Програми вступних випробувань
Етапи вступної кампанії 2017 року
Графік проведення вступних іспитів в 2017 році
ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ
Витяг з Положення про заочну форму навчання
Напрямки освітньої діяльності
Вартість навчання за один рік
ДОСЯГНЕННЯ
Досягнення студентів
Педагогічні досягнення
Науково-дослідницькі роботи
Спортивні досягнення
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ
Поради студентам
Заняття у вільний час
Розклад занять
Дистанційна форма навчання
ВИХОВНА РОБОТА
Психологічна служба
Самоврядування
Гуртожиток
Батьківський комітет
Витяг із Правил внутрішнього розпорядку технікуму
Виховні заходи
МЕТОДИЧНА РОБОТА
Положення про організацію освітнього процесу
Структура методичної роботи
Методична рада
Інформація для педагогів
ІНФОРМАЦІЯ БАТЬКАМ
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
Доступ до публічної інформації
Центр праце- влаштування
Положення про Службу працевлаштування
Рекомендації випускнику
Роботодавці пропонують
Фінансово-господарська діяльність

Хмарка тегів

mycontactus

socinic

Зараз на сайті

На сайті 46 гостей та відсутні користувачі



Методичні рекомендації підготовки та проведення окремих видів навчальних занять

1. ЛЕКЦІЯ

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і, водночас, методів навчання ВНЗ I-II рівнів акредитації. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи з відповідної навчальної дисципліни.

Як правило, лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. У ній послідовно і концептуально викладається певна проблема, яка є відповідним елементом навчального курсу конкретного предмета.

Обсяг лекційного курсу визначається робочим навчальним планом, а його тематика - навчальною програмою дисципліни.

Навчальна лекція — це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематично послідовний виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, при необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів.

Метою лекції є розкриття основних положень теми, досягнень науки з питань, що розглядаються, з'ясування невирішених і дискусійних проблем, узагальнення досвіду роботи, подання рекомендацій щодо використання основних висновків з тем на практичних заняттях, основних форм навчальних занять, передбачених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Призначення лекції полягає в тому, щоб „ввести” студентів у науку, познайомити з основними категоріями, закономірностями навчальної дисципліни, її методологічними аспектами. В лекціях відбивається діалектичний процес розвитку науки, відображаються нові досягнення науки і техніки, вказуються перспективи розвитку дисципліни, що вивчається, її невирішені проблеми. Лекція повинна поглибленню знань, окресленню шляхів і засобів використання матеріалів у практичній роботі. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. При цьому, викладач зобов'язаний дотримуватися робочої навчальної програми щодо тем лекційних занять, але не обмежуватися у трактуванні навчального матеріалу, у формах і засобах доведення його до студентів.

Основними вимогами, які ставляться до лекції, є:

– високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;

– спрямованість на досягнення мети навчання та виховання;

– розкриття наукових засад і принципів курсу;

– органічний зв'язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються або будуть вирішуватися у світі сучасних вимог;

– рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тих чи інших тем, необхідних для практичної роботи;

– зв’язок з текстом підручника або навчальним посібником з курсу.

Основними вимогами, які ставляться до лекції, є:

– високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;

– спрямованість на досягнення мети навчання та виховання;

– розкриття наукових засад і принципів курсу;

– органічний зв'язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються або будуть вирішуватися у світлі сучасних вимог;

– рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тих чи інших тем, необхідних для практичної роботи;

– зв’язок з текстом підручника або навчальним посібником з курсу. Основні структурні елементи лекції:

– вступ, де міститься мотивація навчання, активізація опорних знань, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання;

– викладення в логічній послідовності, розподіл і взаємозв'язок окремих частин лекції;

– висновки та підведення підсумків, що дають можливість осмислити лекцію в цілому, виділити основну ідею (для цього, наприклад, використовують опорні конспекти або сигнали у вигляді схем, малюнків, таблиць тощо);

– конкретне завдання на самостійну роботу;

– відповіді на запитання студентів.

У ВНЗ I-II рівнів акредитації використовуються наступні види лекцій:

1. Інформаційна лекція.

2. Проблемна лекція.

3. Лекція-діалог.

4. Лекція-візуалізація.

5. Лекції вдвох.

6. Лекції із запланованими раніше помилками.

7. Лекції-прес-конференції.

8. Оглядово – установчі лекції.

Особливості проведення окремих видів лекцій:

1. Інформаційна лекція. Призначена для загального інформування про сутність основних питань відповідної теми, проблеми тощо. Не передбачає активізацію пізнавальної діяльності студентів. Як правило, матеріал на такій лекції викладається у вигляді монологу.

2. Проблемна лекція. У ній подаються складні дискусійні питання, з яких наука і практика не виробили єдиних рішень. Особливістю такої лекції є постановка на початку лекції проблемної ситуації, яка вирішується в процесі викладення матеріалу при активній участі студентів.

Часто проблеми, які висвітлюються в лекції, стають предметом подальшого розгляду на семінарі, практичному занятті, що сприяє поглибленому розкриттю теми. Під час лекції проблемного характеру студент не отримує готових висновків. Він бере активну участь у лекції, сприймаючи її полемічну суть. Тому викладач у ході лекції окреслює коло нерозв'язаних питань, а потім, за участю студентів, дає на них виважені відповіді. Завдяки методичним заходам (висунення гіпотез, звернення „за допомогою” до аудиторії) викладач заохочує аудиторію до спільних роздумів, дискусій. Спілкування з аудиторією організовується так, щоб підвести її до самостійних висновків, зробити спільником пошуку і надходження способів рішення протиріччя, яке міститься в поставленій проблемній ситуації. Ставлячи одне питання та відповідаючи на нього, викладач привертає увагу до іншого питання з тією метою, щоб проблема в цілому зацікавила студентів. Він немовби втягує студентів у творчий уявний процес, при цьому рекомендує їм ознайомитися з монографіями, статтями, де те чи інше питання розглядається більш глибоко. Враховуючи актуальність матеріалу, він намагається залучити студентів до творчого пошуку не лише в науковому плані, але і як майбутніх практичних працівників; орієнтує бажаючих самостійно вивчити конкретне питання глибше за допомогою додаткових джерел. Розглядаючи невирішені або не повністю вирішені проблеми, роз'яснюючи їх сутність, викладач ознайомлює студентів з різними поглядами науковців і фахівців з метою організації дискусії, викладає власну позицію. Навчальна дисципліна, яка містить проблемні лекції, сприяє творчому засвоєнню предмета науки, методів придбання нових знань і умінь у контексті наступної професійної діяльності. Значення проблемної лекції полягає не лише в тому, що вона активізує пізнавальну діяльність студентів але й у тому, що мотивує саме творчу діяльність.

3. Лекція-діалог - це лекція, яка читається двома лекторами по черзі відповідно до попереднього розподілу матеріалу (при підготовці і читанні такої лекції викладачі повинні дотримуватися диференційованого підходу до аудиторії). Постановка питань і зміст лекції з однієї і тієї ж теми суттєво залежать від складу студентів. Важливе значення має методика підготовки лекції. Підготовка лекції передбачає підбір матеріалу, уважне продумування викладу кожного питання. Для забезпечення контакту з аудиторією рекомендується враховувати зміст і характер питань, заданих з даної теми студентами попередніх потоків. Потрібно враховувати також питання і побажання студентів з цієї теми, які можуть прозвучати на занятті даного потоку по суміжних темах.

4. Навчальна інформація у лекції-візуалізації подається не стільки у речовій формі, скільки у наочних образах. Вона розвиває здатність творчо перетворювати, більш компактно компонувати усну і писемну інформацію за рахунок систематизації, концентрації і виділення принципово вагомих елементів матеріалу, який вивчається, а також формує уміння розгортати цей образ у систему адекватної розумової і практичної діяльності. Наочні образи створюються викладачем на плакатах, аудиторній дошці, або за допомогою засобів статичної і динамічної проекції. У ході лекції викладач лише коментує підготовлений візуальний матеріал. Головна складність подібного типу лекції полягає у відборі і підготовці системи засобів наочності, а також у дидактично обґрунтованій режисурі показу і комплектування візуальної інформації. Окрім того, студенти повинні забезпечуватися своєрідними конспектами. Використання таких лекцій можна розглядати як реалізацію контекстного підходу, що уявляє собою моделювання професійних ситуацій, у яких спеціалістам доводиться мати справу з великим обсягом візуальної інформації (технічна документація, службові документи, різноманітні табло на робочих місцях тощо).

5. Моделювання реальних професійних ситуацій при обговоренні творчих питань з різних позицій може здійснюватися при читанні лекції вдвох. Викладачі у формі діалогу при «втягненні» до нього аудиторії демонструють культуру спільного пошуку шляхів вирішення проблемної ситуації. Слухання двох викладачів, підходів з різних точок зору до аналізу явищ, процесів і подій спонукає студентів самих робити вибір - приєднуватися до тієї чи іншої позиції. У лекції цього типу активізація розумової діяльності аудиторії може досягнути рівня активності викладачів. При читанні лекції вдвох моделюється не лише зміст, але і специфічна форма професійної діяльності спеціалістів. Цей тип лекції може бути ефективним при вивченні вузлових тем дисциплін, питань, найбільш важливих для засвоєння.

6. Лекції із запланованими раніше помилками. Необхідність у розвитку у студентів здатності оперативно реагувати на умови, що швидко змінюються, професійні ситуації, знаходити у потоці інформації (часто надмірної, а іноді помилкової) корисні, необхідні для поточного моменту повідомлення, спричинила розробку лекції із запланованими раніше помилками. Викладач при підготовці лекції закладає в неї помилки змістового, методичного або виховного характеру, використовуючи типові помилки, які припускають студенти при вивченні дисципліни. Ці хиби, неточності викладач ретельно маскує у процесі викладення матеріалу. Під кінець лекції аудиторії пропонується назвати припущені помилки, аргументовано відстояти своє судження. У дискусії здійснюється їх аналіз, даються правильні відповіді на питання. На таких лекціях реалізується інтелектуальна гра на підвищеному емоційному фоні при високій активності аудиторії. Лекції даного типу вимагають, окрім стимулюючих, і контрольні функції, оскільки викладач має можливість виявити рівень підготовленості аудиторії, а самі студенти- здійснювати самоконтроль знань. Зрозуміло, що викладач повинен зробити все можливе для виключення запам'ятовування неправильних відповідей як правильних.

7. На лекції-прес-конференції викладач нагадує тему, яка опрацьовується (вона раніше була доведена до аудиторії), її цільову установку і надає можливість студентам задати питання. Після ознайомлення із питаннями та їх згрупування викладач подає матеріал у формі відповідей. У цьому випадку активізація діяльності досягається завдяки тому, що лекція стає немов би адресованою кожному студентові. Необхідність сформулювати питання і грамотно поставити його активізує розумову діяльність, а очікування відповіді мобілізує увагу. Питання зазвичай носять проблемний характер, тому тут простежується початок творчих процесів, мислення. Виховний вплив на аудиторію надає особисте, професійне і соціально обґрунтоване ставлення викладача до поставлених йому запитань і відповідей на них. Такі лекції рекомендовано проводити на початку вивчення дисципліни, у середині його і на завершальному етапі. У першому випадку викладач зможе в певній мірі виявити коло інтересів аудиторії, скласти попередню її модель. У другому - залучити увагу учнів на вузлових питаннях дисципліни. У третьому - робляться висновки щодо вивчення розділів чи дисциплін у цілому.

8. Оглядово-установча лекція може зайняти провідне місце у навчальному процесі, якщо самостійна робота студентів буде превалювати над плановими заняттями за розкладом. У цьому випадку на лекцію необхідно винести навчальний матеріал, який при традиційному методі навчання викладається на декількох лекціях, закріплюється, поглиблюється і розширюється на інших видах навчальних занять. У такій лекції викладач ставить порівняно велику навчальну проблему, розкриває її зміст, розгортає шляхи вирішення, дає рекомендації до самостійної роботи із засвоєння матеріалу за навчальною і науковою літературою. У заключній частині лекції викладач може сформулювати обсяг контрольних завдань (також індивідуального характеру), а також питання для самоконтролю якості засвоєння. В образно-установчій лекції можуть використовуватись прийоми, які характерні для проблемної лекції і лекції-візуалізації. Лекцію такого типу у ряді випадків доцільно проводити після того, як студенти самостійно, за розробленим викладачем планом, в цілому ознайомились зі змістом відповідної теми дисципліни.

У навчальному процесі використовуються лекції й іншого характеру. Наприклад, вступні, оглядово-повторні й оглядово-заключні. Як правило, вивчення дисципліни починається із вступної лекції. Вона ознайомлює аудиторію із цілеспрямованістю дисципліни, її роллю і місцем у системі інших навчальних дисциплін, в ній подається короткий огляд змісту, визначається предмет і метод науки, що викладається, ставляться наукові проблеми, висуваються гіпотези. У вступній лекції акцентується увага на зв'язок дисципліни з належною діяльністю випускників в МПК, дається короткий історичний нарис розвитку науки, що вивчається, і самої дисципліни. В ній необхідно підкреслити особливості дисципліни, загальні методи роботи над нею, дати характеристику рекомендованих підручників і навчальних посібників, навчально-лабораторної бази. Цей вступ до дисципліни допомагає студентам уявити загальний зміст і структуру дисципліни; орієнтує їх на самостійну роботу, становить завдання з виконання навчальних контрольних заходів (контрольних робіт, заліків, іспитів, курсових робіт). При розробці вступної лекції не можна допускати декларативності, схематизації її змісту, перевантажувати лекції великою кількістю прикладів і цитат. Зі складних, змістовних дисциплін в кінці значного розділу чи всієї дисципліни можуть читатися оглядово-повторювальні лекції. В них відображаються ключові питання теоретичного характеру, які складають науково-роз'яснювальну основу даної дисципліни, виключаючи другорядний матеріал і деталі. В цих лекціях можуть даватися також наукові узагальнення, які у попередніх лекціях, за якихось умов, були випущені.

Оглядово-заключна лекція - це не короткий екскурс в раніше вивчений матеріал, а систематизація знань на більш високому рівні. На такій лекції вдається чітко сформулювати матеріал системно у студентів складається цілісне уявлення про предмет, який вивчається. У такій лекції корисно виділити найбільш важливі для сприйняття питання, які мають принципове значення в підготовці студентів за фахом. Необхідно наголосити на перспективі розвитку науки, що вивчається, зробити огляд невирішених проблем. Особливості підготовки та проведення лекції

При підготовці лекції потрібно враховувати і використовувати як загальнозначущий фактичний матеріал, так і матеріал, цікавий для студентів. Викладач визначає, які технічні засоби навчання будуть застосовані при читанні лекції, завчасно готує матеріали з їх використанням. Підготовка до лекції завершується уточненням тексту або тез лекції, підбором інших необхідних матеріалів (схеми, слайди, таблиці, діаграми та ін.). Суттєво полегшує сприйняття лекції студентами, економить їх час оперативно роздрукований роздатковий матеріал (найважливіші принципові положення, статистичні дані, таблиці, схеми, діаграми і тощо). Розробка такого матеріалу в ході підготовки до лекції дозволить викладачу обмежитися короткими коментарями, а студентам зробити на ньому необхідні записи і помітки. При читанні лекції для студентів-заочників потрібно враховувати, що студенти володіють значною інформацією з багатьох питань, знають практику. Але вони потребують підвищення рівня теоретичної підготовки. Тому лекції важливо надати методологічну, концептуальну спрямованість. Лекція повинна допомогти студентам систематизувати і поглибити знання, які вони мають. Важливо показати методику і засоби практичного використання студентами розглянутих у лекції теоретичних положень, їх значення для правильної орієнтації при здійсненні практичної діяльності.

Незалежно від індивідуальних особливостей викладача, специфіки навчальної дисципліни при підготовці до кожної лекції доводиться вирішувати такі завдання:

– уточнити тему лекції, при необхідності запропонувати внесення змін до тематичного плану вивчення дисципліни, з'ясувати її мету, роль і місце теми лекції у логічній побудові дисципліни, зв'язок із темами інших дисциплін, практичне значення у підготовці студентів за фахом;

– з'ясувати, на які знання аудиторії доведеться спиратися для того, щоб завчасно видати їм завдання щодо поповнення відповідних знань;

– ознайомитися з навчальною і науковою літературою, особливо з новими надходженнями до бібліотеки з питань, які охоплюють тему лекції, проглянути методичний матеріал, ознайомитися з тим, що студенти вивчили із забезпечуючих дисциплін (доцільно проглянути їх конспекти лекцій);

– провести відбір навчального матеріалу (це найвідповідальніший етап підготовки лекції), спираючись на навчальну програму, тематичний план, мету лекції і досвід минулих років, виключити із прочитаної лекції навчальний матеріал, що втратив актуальність, поповнити його новими питаннями, розбити кожне питання лекції на навчальні дози;

– скласти план лекції, який доводиться до аудиторії на її початку, а також більш докладний план для себе, що буде використовуватися при читанні лекції з необхідними коментарями методичного характеру, розмістити навчальний матеріал у логічну систему і відібрати наочні посібники, дидактичний матеріал для застосування технічних засобів навчання, фізичні демонстрації, фрагменти навчальних відеофільмів, при необхідності підготувати нові;

– продумати питання виховного характеру, співвідносячи їх із особливостями навчального матеріалу;

– сформулювати контрольні питання, якщо їх постановка доцільна з методичного погляду;

– сформулювати завдання на самостійну роботу з вказівкою обов'язкової і рекомендованої навчальної і наукової літератури за темами наступної лекції та тієї, що готується. В завданні можуть бути поставлені питання із навчальної програми, які студенти зобов'язані засвоювати самостійно. Обсяг завдання має бути посильним для студентів з урахуванням їхнього часу.

При підготовці лекцій рекомендується завчасно ознайомитися з аудиторією, де вони будуть читатися, забезпеченням і можливостями технічних засобів навчання (ТЗН). Корисно перевірити готовність ТЗН і якість дидактичних матеріалів. У вступній частині лекції коротко викладається актуальність і значення проблем, які повинні бути розглянутими. Аргументується структура лекції, постановка питань, дається огляд джерел, з якими потрібно ознайомитись. Основу ж лекції становить визначення теми, напрям розробки, сутність і зміст проблеми. Як правило, на лекцію рекомендується виносити 2-3 головні питання, формулювання яких повинно бути чітким і методично завершеним. Дуже важливо показати в лекції методологічне значення відповідних теоретичних положень, розкрити практичний досвід у даній галузі. У лекції можуть наводитися і типові недоліки в сфері вирішення конкретних проблем, які у зв'язку з цим потребують особливої уваги з боку тієї чи іншої категорії працівників. Викладач може також запропонувати шляхи практичного втілення в життя основних ідей, які розглядаються в лекці. Важливо забезпечити у процесі лекції діалог викладача зі студентами. При цьому зусилля викладача обов'язково потрібно спрямувати на активізацію інтелектуальної діяльності студентів, оперативно реагувати на репліки, настрої, враховуючи рівень сприйняття матеріалу. Викладач повинен дати студентам рекомендації щодо додаткового вивчення окремих питань. Висновки з теми коротко подаються після викладу всього матеріалу. При цьому звертається увага на засоби і шляхи використання на практиці розглянутих у лекції основних положень. Певна частина лекції повинна відводитися для відповідей на запитання. Відповіді мають бути короткими і чіткими. Викладач обов'язково повинен висловити власне ставлення до запитань. Важливо звертати увагу студентів на точність і правильність поставлених запитань, пов'язувати відповіді на них з положеннями лекції. Можуть ставитися запитання, на які викладач у деяких випадках дати відповіді не може (відсутня єдина позиція в науці, бракує необхідної інформації, відповідне рішення знаходиться в стадії опрацювання та ін.). На окремі запитання, що мають приватний характер, студенти можуть отримати відповіді після лекції в індивідуальному порядку. Для досягнення високого наукового рівня лекцій необхідно забезпечити раціональне співвідношення теоретичного і фактичного матеріалу, повноту і глибину використання теорії, наукові узагальнення, доказовість і аргументованість, відображення останніх досягнень науки і техніки, зв'язок матеріалу лекції з суміжними дисциплінами.

Візуальне супроводження лекцій. 

Ефективність лекцій значно підвищується при застосуванні засобів візуального супроводження. Засоби візуального супроводження лекцій успішно виконують пізнавальну (або інформаційну) функцію; вплив їх на процес сприйняття значно розширюється у зв'язку з можливістю поєднання образу і слова. Вони дають можливість досягти доведеності й обґрунтованості суджень. Наочний матеріал сприяє безпосередньому запам'ятовуванню, виділенню найбільш суттєвого, підвищує увагу й інтерес студентів. Наочні посібники відбивають зміст навчального матеріалу. Як правило, у візуальному супроводженні лекцій переважають умовно-схематичні наочні посібники, але вони поєднуються з художніми, які показують предмети та явища в їх реальному образному вигляді (фотографії, картини тощо). Таке поєднання наочних посібників успішно застосовується в опорних конспектах, де в образній формі компактно подано весь матеріал лекції. Як наочні образи, на плакатах широко застосовуються зображення гілок дерева, сходів, витків спіралі. Такі зорові наочні посібники дають змогу проводити аналіз, порівняння або співставлення економічних понять і процесів. Образне візуальне супроводження лекції сприяє кращому запам'ятовуванню і відтворенню в пам'яті матеріалу лекції. Для цього досить лише згадати фрагмент візуального образу. Дуже багато об'єктів можна зобразити за допомогою центричної схеми, куди входить дві частини: узагальнююче поняття (центр схеми) й елементи, що пояснюють склад, зміст узагальнюючого поняття (закономірності, принципи, функції, ознаки, фактори впливу та ін.). Такі елементи у кожній схемі становлять однорідні поняття, а тому їх необхідно подавати в однаковому стилі (однакові геометричні фігури, шрифт, колір, якщо наочність багатокольорова).

Порівняння економічних понять і процесів здійснюється за допомогою схем-порівнянь: малюють два паралельно розташовані ряди, у кожному з яких розкриваються специфічні ознаки порівнюваних явищ або понять. При цьому ознаки співставляються горизонтально, за одним загальним критерієм. У процесі читання лекції викладач, подаючи інформацію й організовуючи роботу студентів, може застосовувати три методи візуального супроводження: послідовний, паралельний і комплексний. Послідовний метод полягає у візуальній інформації, а текст підпорядковується їй; при паралельному методі основою є лекторський текст, а візуальна інформація подається періодично, для підтвердження викладеного положення: при комплексному методі відбувається послідовне чергування лекторського тексту з різними формами інформації. При цьому забезпечується єдина навчальна інформація, яка дається на лекції. Коментування наочних посібників є складовою тексту лекції. Значну роль відіграють засоби візуального супроводження в організації лекції як форми занять.

При візуальному супроводженні лекції необхідно дотримуватися таких вимог:

- визначити чітку мету використання наочних засобів;

- не перевантажувати лекцію наочністю - це знижує активність студентів в осмисленні навчального матеріалу;

- наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не відволікати увагу;

- при використанні наочності необхідно враховувати вік студентів. Важливим елементом навчального процесу є підготовка так званого роздаткового або супроводжувального матеріалу, "робочих зошитів", тобто комплектів ілюстрацій. Вони попередньо друкуються на папері і роздаються студентам як додаток до конспекту. Тим самим студенти звільняються від механічного змальовування, яке до того ж часто має низьку якість і багато помилок. Однак роздатковий матеріал вимагає певної роботи з ним на занятті, а не просто розглядання, інакше його ефективність матиме недостатній ефект.

2. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Семінарське заняття - це форма навчального заняття, на якій викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Воно проводиться в аудиторії або в навчальному кабінеті з однією академічною групою. Семінарське заняття - одна з найважливіших і конструктивних форм навчального процесу. На семінарі студенти перевіряють, поглиблюють та закріплюють знання з курсу, аналізують практику, оволодівають основами процесів. Семінари сприяють розвиткові творчої самостійності студентів, поглиблюють їх інтерес до науки і наукових досліджень, виховують педагогічний такт, розвивають культуру мови, вміння та навички публічного виступу, участі в дискусії. Проведення семінарського заняття передбачає обов'язкове підведення викладачем підсумків обговорення теми та оцінювання участі в ньому студентів. Участь студентів у семінарських заняттях враховується при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Семінарське заняття виконує такі функції:

  • поглиблення та деталізації матеріалу, який вивчався на лекції чи самостійно;
  • контроль викладача за знаннями групи та з'ясування рівня навчальної діяльності студента.

За формою семінарські заняття поділяються на:

1) семінари з теоретичної частини дисципліни;

2) колоквіум - залік з окремих тем або розділів;

3) практично - семінарські заняття;

4) практикум.

За призначенням виділяються також:

1) семінар, головна мета якого – поглиблене вивчення ряду питань дисципліни, тематично (змістовно) пов'язаних з навчальною програмою;

2) підсумковий семінар з базових розділів навчальної дисципліни або з усієї дисципліни в цілому.

3) семінар дослідницького типу з тематикою з окремих часткових проблем науки для поглибленої їх обробки (науковим семінаром).

Форми проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту, особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, складу студентів.

Розрізняють дві основні форми проведення семінару:

1) розгорнута бесіда за складеним і заздалегідь доведеним до студентів планом;

2) невеликі доповіді студентів з наступним їх обговоренням також за планом, раніше виданим учасникам семінару.

Ці форми не повинні протиставлятися, у плані зазвичай відображається, в якій формі передбачається виступ студентів. Це можуть бути реферати, короткі доповіді, рецензії тощо.

Особливості проведення окремих різновидів семінарського заняття

1. Семінар з теоретичної частини дисципліни. При організації семінару студентові попередньо пропонуються запитання з теми, перелік самостійних завдань (мікрореферати, проблемні ситуації, методичні розробки або їх фрагменти, конспектування літератури тощо). У ході семінару студенти, як правило, відповідають за бажанням, а в разі непідготовленості всієї групи – дається змога попрацювати 10-15 хв.

З конспектом або літературою. Проведення цього різновиду семінару передбачає:

– вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань;

– оголошення теми і мети, порядку проведення;

– поступовий розгляд намічених питань у вигляді виступів, обговорення, рецензій, відповідей, доповнень до них;

– підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття;

– видача завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

2. Семінарсько-практичне заняття (різновид комбінованого заняття) виконує три функції: поглиблювальну, контрольну, методико-практичну. Будується це заняття як і семінар, але має практичну частину, яка здебільшого містить виконання конкретного завдання (рольова гра, розв'язання проблемних ситуацій, практичні розрахунки тощо). Ці види діяльності є підтвердженням теоретичної роботи над матеріалом, переростанням знань в уміння, які визначені в робочій програмі відповідної дисципліни.

3. Семінар-колоквіум – одна з форм навальних занять у системі освіти, яка має на меті з’ясування та підвищення знань студентів. На колоквіумі обговорюються окремі частини, розділи, теми, питання курсу, що вивчаються (які зазвичай не включені до тематики семінарських чи практичних занять), реферати, проекти й інші роботи тих, хто навчається.

4. Практикум - практичний різновид семінару (лабораторної роботи), де формуються:

навички розумового і практичного характеру;

вміння проводити досліди, робити точні розрахунки, обчислення та креслення до них; проведення спостережень.

В основному практикуми доцільні з предметів фізико-математичного та природничо-біологічного циклів.

Використання семінарської форми навчального заняття передбачає:

1) підготовка до семінару;

2) проведення семінару;

3) робота після семінарського заняття.

Підготовка до семінарського заняття починається з визначення кафедрою тем семінарських занять на весь курс. Ці теми скоординовуються з темами лекцій, співбесід та темами, що повинні самостійно опрацьовуватися студентами і входять до робочої програми курсу. На семінарських заняттях робиться акцент на основних проблемах навчального курсу. При розробці проблематики та планів проведення кожного наступного семінарського заняття викладач, як правило, дотримується дидактичної вимоги поетапного зростання складності проблем, що вивчаються. Плани семінарів передбачають обговорення 1-2 рефератів і кількох вузлових проблем, що передбачені програмою. До плану для обговорення на семінарі, як правило, рекомендується включати також 1-2 фіксованих виступи студентів з окремих розділів монографії, статей рецензій на монографії і тощо, що стосуються проблеми, яка розглядається на семінарі. Викладач повинен визначити студентів для фіксованих виступів і вказати конкретні джерела. На першому занятті з курсу викладач розподіляє між студентами кожної академічної групи теми рефератів на весь період вивчення цього курсу і визначає, на яких семінарах вони будуть обговорюватися.

Залучення студентів до активної підготовки семінарського заняття починається з моменту читання лекції за конкретною темою та особливо – з моменту консультації до семінару, під час якої необхідно:

– визначити мету семінарського заняття;

– встановити логічний зв'язок семінару з іншими видами занять;

– окреслити хід семінарського заняття як змістовного доповнення до лекції;

– провести аналіз основної та додаткової літератури та дати рекомендації щодо користування літературою;

– дати рекомендації щодо використання технічних засобів (ТЗН);

– довести індивідуальні завдання до студентів.

Під час індивідуальних консультацій перевіряється хід підготовки студентів до семінару, надається допомога студентам, що готуються до виступу з рефератами, рецензентам. Викладач також допомагає студентам у вивченні й аналізі літератури.

Проведення семінару. Важливим методичним завданням проведення кожного семінарського завдання є активність у вивченні навчального матеріалу. У короткому вступному слові викладач нагадує мету заняття, місце теми, яку розглядають у навчальному курсі, план заняття тощо. Студенти можуть зачитувати реферати. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 5-10 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від в, що попередньо ознайомились із текстами рефератів. На семінарському занятті заслуховуються і фіксовані виступи. Студент повинен протягом 7-15 хвилин не лише викласти суть питання, але й висловити свою думку щодо питань, порушених у монографіях, підручниках, статтях і рецензіях на них. Подальший перебіг семінару передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання. Потрібно навчати студентів вільно, творчо обговорювати проблеми, що виносяться на семінарське заняття, а не просто читати текст. Кожному виступаючому можуть ставитися запитання. Дискусія, до якої доцільно залучати усіх студентів, повинна бути творчою, доказовою, коректною, навчальною.

На семінарському занятті необхідно забезпечити безперервну роботу студентів, яка повинна виражатися:

1) у виступах студентів без повторів попередньо сказаного;

2) у запитаннях до в;

3) у репліках по суті і тощо.

У кінці семінару викладач виступає з висновком, у якому оцінює роботу студентів у ході заняття, характеризує реферати і ставить за них оцінки, а також оцінює виступи студентів. Потім викладач зупиняється на всіх питаннях, в яких були висловлені неточні чи правильні положення, на недостатньо висвітлених, або роз'яснює дискусійні питання, дає завдання і поради щодо подальшого вивчення недостатньо засвоєних питань, розкриває основні перспективи наукової розробки проблем, що обговорювались. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, вміння формулювати та відстоювати свою позицію тощо. Оцінки, одержані студентом на семінарах, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

При підготовці й проведенні семінарського заняття викладачу рекомендується спиратися на такі основні методологічні положення:

– обґрунтована цілеспрямованість теми і мети - постановка проблеми, зв'язок теорії з практикою, майбутньою професійною діяльністю студентів;

– продумане планування - виділення вузлових питань теми заняття, обґрунтованість змісту, його новизна й актуальність, використання найновішої наукової літератури;

– високий організаційно-методичний рівень семінару, що забезпечує активність, відверту дискусію, насиченість змістом, конструктивний аналіз усіх відповідей і питань, ефективність використання навчального часу;

– раціональний стиль проведення семінару, який допомагає пожвавленню дискусії, встановленню контакту з учасниками семінару позитивних взаємовідносин, виключенню байдужості у їх роботі;

– аргументовані висновки щодо заняття, які мобілізують студентів на подальшу творчу роботу над навчальним матеріалом.

Робота зі студентами після семінарського заняття. Викладач в обов'язковому порядку проводить індивідуальні бесіди зі студентами, які пропустили семінарське заняття, перевіряє знання матеріалу з тем, що закріплювалися на семінарі.

3. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань. Основна дидактична мета практичного заняття — розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення студентів.

Завдання практичного заняття:

- підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

- підготовка студентів до контрольних робіт;

- набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

- підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

Основною вимогою до проведення практичних занять є забезпечення розуміння студентами теоретичних основ і творчого виконання практичної роботи. Ефективність практичного заняття залежить від самостійності виконання роботи кожним студентом. Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів. Перелік тем і зміст практичних занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни. Практичне заняття проводиться, як правило, з групою. З окремих навчальних дисциплін, виходячи з особливостей їх вивчення та вимог безпеки життєдіяльності, допускається поділ групи на підгрупи. Кількісний склад навчальних груп для проведення практичних занять у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого закладу освіти. Практичні заняття можуть проводитися в аудиторії і в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання та обчислювальною технікою.

Практичні заняття є найважливішим засобом розвитку у майбутніх спеціалістів досвіду самостійної діяльності. Це досягається шляхом виконання відповідних умов:

- продумане планування навчального матеріалу: встановлення логічного зв'язку з матеріалами, вивченими раніше, використання знань, отриманих на лекціях на професійній і міжпредметній основі;

- озброєння студентів методикою читання і конспектування, складання планів і тез виступу, вирішення задач, виконання практичного завдання і написання звітів;

- урахування індивідуальних особливостей і готовності в до виконання практичного завдання, звертання уваги на найбільш складні для засвоєння розділи, оснащення робочих місць сучасними технічними засобами навчання, електронно-обчислювальними машинами тощо;

- раціоналізація самостійних занять студентів: правильне визначення витрат часу, оптимізація змісту і внесення до системи завдань оптимального поєднання методів навчання. Формування умінь і навичок відбувається через різні дії та багаторазові повторення - через вправи.

У дидактичному плані всі вправи, що проводяться у ВНЗ I-II рівнів акредитації, які готують фахівців, поділяються на такі види:

- усні вправи. До них відносять всі частини заняття, де мають місце усні виступи студентів.

- письмові вправи. Ці вправи широко застосовуються при вивченні як спеціальних предметів, так і при вивченні фундаментальних та інших наук - виконання рефератів, звіти про практику та ін. - графічні вправи. Питома вага цих вправ все більше зростає серед ВНЗ I-II рівнів акредитації технічного профілю - графіки, схеми стають дуже поширеними. - професійні вправи. Починаються вони у навчальних умовах (лабораторії, навчальні приміщення). У власному розумінні професійні вправи проводяться на виробничій практиці, під час праці студентів безпосередньо на робочому місці. - технічні вправи. Проводяться вони за допомогою засобів програмованого навчання (клас електронно-обчислювальних машин).

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, вмінь і навичок, постановку загальної проблеми (задачі) викладачем та їх обговорення за участю студентів розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Організація практичного заняття охоплює три основні етапи:

1. Підготовка до заняття;

2. Проведення заняття;

3. Робота зі студентами після занять.

1.Підготовка до занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Оскільки завданням практичного заняття є перевірка теоретичних знань, то готуючись до нього, студенти повинні вивчити рекомендовану літературу: відповідні розділи підручників, навчальних посібників, конспект лекцій, зміст конституційних положень та інших нормативних актів. Знання теоретичних положень, які лежать в основі практичних занять, дозволяють студентам виконувати роботу не механічно, а по суті створювати її, вносити в неї елементи творчості. Тому викладачеві необхідно перед початком практичного заняття перевірити рівень готовності студентів до нього. За декілька днів до проведення практичного заняття, викладач подає до розгляду тему та мету практичної роботи, методичні вказівки щодо її виконання, список рекомендованої літератури.

2. Проведення ПЗ базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Цей матеріал готує викладач, якому доручено проведення ПЗ, за узгодженням з викладачем даної навчальної дисципліни. Основна мета цих занять полягає в поглибленні, закріпленні і перевірці знань студентів з найбільш важливих і складних тем, вивченні практичного досвіду. Заняття в аудиторії починається коротким (5-7 хв.) вступним словом викладача, у якому підкреслюється значення теми для практики, її особливість у системі курсу. На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій. При перевірці знання теоретичних положень шляхом тестування, кожен на початку практичного заняття одержує тестову картку, на питання якої він повинен дати відповіді. Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. Завдання виконуються письмово в зошиті. Відповіді на питання повинні бути докладними й обґрунтованими та містити всі необхідні висновки. Результати участі кожного студента у практичному занятті, його самостійної роботи і засвоєння навчального матеріалу оцінюється викладачем. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни. Підсумок результатів практичного заняття можна проводити у вигляді колоквіуму, де студенти оголошують свої письмові рішення і коротко їх пояснюють. В обговоренні запропонованого рішення можна брати участь, висловлюючи свою думку по суті рішення, його мотивування, правильності посилання на норми закону. В кінці обговорення викладач робить свій висновок, в якому визначає помилки й неточності тих, хто виступав, та формулює правильні відповіді на поставлені завдання й запитання. З урахуванням цього висновку студентами до зошитів заносяться відповідні висновки та доповнення.

3. Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу. Особливості комплексних практичних занять (групові вправи, тактичні заняття і навчання) Важливе значення для підготовки працівників органів внутрішніх справ мають заняття з військових та тактико-спеціальних дисциплін. На них застосовуються такі форми організації навчального процесу, як групові вправи, тактичні заняття і навчання.

Групові вправи - це специфічний вид практичного навчання при якому студенти закріплюють і поглиблюють теоретичні знання і практичні навички. Особливість організації групових вправ полягає у тому, що вони проводяться на фоні вирішення завдання, яке поєднується загальним задумом. На групових вправах послідовно обробляються певні питання, причому кожна наступна вправа є продовженням і розвитком попередніх. Послідовність проведення групових вправ і розрахунок часу визначається на підставі обговорюваної теми і навчальної мети завдання. Всі обґрунтування і розрахунки задуму, деталізація обстановки і характеру дій сторін, інші необхідні дані відображаються в пояснювальній записці, яка є додатком до задуму.

miniserstv osvity urad portal 180x60
prezident vru
Vysha osvita pto

Контакти

ДВНЗ "Білоцерківський механіко-енергетичний технікум"

09108, Україна м.Біла Церква, вул. Леваневського 52/4

Телефон/факс (04563) 7-10-09

E-mail: bmetdvnz@ukr.net 

Ліцензія на підготовку молодших спеціалістів АЕ № 636706

від 19.06.2015 р.