Критерії оцінювання навчальних досягнень абітурієнтів з української мови за курс основної школи

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуацій­ної грамотності учнів є контрольний текстовий диктант.

1. Перевірці підлягають:

• уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам’ятовування;
• уміння ставити розділові знаки відповідно до опрацьова­них правил пунктуації;
• уміння належним чином оформляти роботу.

Перевірка диктантів державної підсумкової атестації здій­снюється за традиційною методикою.

2. Матеріал для контрольного диктанту

Для диктанту використо­вується текст, доступний для розуміння абітурієнтів.

Обсяг текстів диктантів становить 160-170 слів з ураху­ванням самостійних і службових частин мови.

Для диктантів викорис­товуються тексти, у яких опрацьовані правила орфографії та (або) пунктуації української мови представлено 3-5 прикла­дами.

3. Одиниця контролю: текст, записаний абітурієнтом з голосу викладача.

4. Оцінювання

Диктант оцінюється однією оцінкою на підставі таких критеріїв:

—     орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються од­наково;

—     виправляються, але не враховуються такі орфографічні та пунктуаційні помилки: на правила, які не внесено до шкільної програми; на ще не вивчені правила; у словах з на­писанням, що не перевіряється, над якими не проводилася спеціальна робота; у відтворенні так званої авторської пунк­туації;

—     повторювані помилки (у слові, яке повторюється в дик­танті кілька разів) вважаються однією помилкою; однотипні (помилки на те саме правило, але в різних словах) вважа­ються кількома помилками;

—     розрізняють грубі й негрубі помилки; зокрема, до негрубих належать такі:

• у винятках з усіх правил;
• у написанні великої літери в складних власних наймену­ваннях;
• у випадках написання разом і окремо префіксів у при­слівниках, утворених від іменників з прийменниками;
• у випадках, коли замість одного розділового знака по­ставлено інший і якщо можлива інша інтонація;
• у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполу­ченнях не хто інший, як…; не що інше, як…; ніхто інший не…; ніщо інше не…);
• пропуск одного зі сполучуваних розділових знаків або порушення їх послідовності;
• заміна українських літер російськими;

—     п’ять виправлень неправильного написання на правильне прирівнюються до однієї помилки;

—     орфографічні та пунктуаційні помилки на неопрацьовані правила виправляються, але не враховуються.

Нормативи оцінювання диктанту:

 

 

Бали Кількість помилок Бали Кількість помилок  1 15-16 і більше 7  4 2 13-14 8 3 3 11-12 9 1+1 (негруба)  4 9-10 10 1 5 7-8 11  1 (негруба) 6 5-6 12  —

 

 

Поради абітурієнтам

Готуючись до вступних випробувань з україн­ської мови, візьміть до уваги кілька порад.

1.Ретельно повторіть вивчені орфографічні й пунктуаційні правила та винятки з них, адже текст контрольного диктанту може містити будь-які орфограми і пунктограми, засвоєні вами в школі.

2.Критично і вдумливо проаналізуйте орфографічні й пунктуаційні помилки, яких найчастіше припускалися у своїх письмових роботах. Поміркуйте, чим саме вони спричинені (можливо, неуважністю, а може, ви не знаєте відповідного правила чи плутаєте його з іншим тощо). Визначивши причину, легше запобігти помилці.

3.Перевіряючи диктант, зверніть особливу увагу на ті слова і розділові знаки, у написанні яких вагалися під час диктування.

4.Розчленовуйте орфографію та пунктуацію на частини. Визначте, що в кожній з них є основним. Орфограми, що пи­шуться за фонетичним принципом (небо, ліс, зорі, ходити, маяк, сніг), вимагають лише уважного слухання. Для напи­сання таких орфограм тренуйте слух.

5.Пам’ятайте, що існують такі правила орфографії, які не збігаються з правилами орфоепії: чується [стобойу], а пи­шеться з тобою, відповідно: [ми^елуйе^ис’:а] — милуєшся, [зустр’ічайуц’:а] — зустрічаються тощо. Ці орфограми пи­шуться за морфологічним принципом. У таких випадках треба добре знати будову слова, словотвір, частини мови та їхні морфологічні ознаки, систему відмінювання й дієвідмі­нювання. До цих орфограм належать відмінкові форми змін­них частин мови, дієслівні форми, правопис суфіксів і пре­фіксів та ін.

6.Серед пунктограм можна виділити інтонаційні, струк­турні та змістові (смислові). Найпростіше з інтонаційними: можна натренувати слух на окличну, питальну й розповідну інтонації та паузи. Відтак, якщо знати, якій інтонації, паузі який знак відповідає, то основний мінімум розділових знаків буде поставлено правильно. Структурні пунктограми найскладніші. Щоб ними корис­туватися, треба добре знати синтаксичну будову речення, усі типи розділових знаків і основні правила їх розставляння.

Змістові (смислові) пунктограми є спільними зі структур­ними, бо синтаксична будова речення відображає його зміст, є формою логічного наповнення. Однак один логічний зміст може мати кілька синтаксичних структур із різними розді­ловими знаками: як приїду — зайду; після приїзду зайду; коли приїду, то зайду.

7.Під час самостійної перевірки бажано подумки озвучу­вати написане. Це допоможе вам вчасно помітити допущені помилки.